TAGBIR: «Дівчина зі сну, де ти?»

День змінює ніч. Ніч змінює день… Життя вирує, кипить, наповнюється все новими й новими фарбами. Вони і яскраві, і теплі, і світлі… А іноді просто нестерпно похмурі та тьмяні…  Немов кидають свою важку тінь на усе, що навколо. Знаєте, як буває, щоденна рутина, напружені будні, недоспані ночі… Але тільки-но з динаміків нетбуку починають лунати хіти відомого реп-виконавця TAGBIRA, одразу ж пробуджується свідомість, немов від дії кофеїну свіжозвареної кави. У звичайному житті автор тих по-справжньому драйвових пісень – Олександр Войнарський, студент V курсу факультету української філології та журналістики К-ПНУ ім. Івана Огієнка.

– Олександре, розкажи, будь ласка, звідки ти родом? Чому вступив саме до нашого університету на спеціальність «Журналістика»?

– Родом я з міста Хмельницького. Народився там і проживав чотирнадцять років, по-тім переїхав у село Копистин Хмельницького району. Моя сім’я вирішила придбати будинок – так зручніше жити, ніж у міській квартирі. Ми переїхали за місто, але все одно я навчався у міській школі.

Я вступив до нашого універ-ситету, тому що якраз у той період зустрічався з дівчиною, ми домовилися разом вступати до одного вишу. В мене ніколи не було хисту до точних наук. В принципі, завжди полюбляв читати літературу та пресу, тому вирішив обрати фах журналіста. Насправді спершу мріяв стати телеведучим, але зараз ці амбіції відійшли на задній план.

– Більшість студентів тебе знають як відомого реп-виконавця. Ти тепер часто гастролюєш по Україні. Яким був твій шлях до музики?

– Музикою почав займатися дуже давно, приблизно у 2006-2007 роках. Купили з другом дитинства мікрофон за 8 грн., слухали хіп-хоп, записували тексти, які були позбавлені якоїсь рими, сенсу у змісті. Все це потім закинулось… Ми вирішили, що ця справа не для нас. А згодом, у 10 класі, у 2008 році я вже з однокласником вирішив створити справжній гурт під назвою «Троїстий союз». Чому саме така назва? Ми були противниками  певних усталених ідеалів, які були на той час. Також своєю творчістю ми хотіли «лікувати» суспільство, адже воно і дотепер не перебуває у нормальному стані: аморальні цінності, аморальні люди, відсутність духовності…

Але гурт розпався через ряд певних причин, які зараз не буду перераховувати. Зокрема я тоді переїхав до Кам’янця. Не уявляю, як можна знайти якийсь духовний та творчий  контакт із іншою особистістю, яка перебуває від тебе за 100 кілометрів? Тому приїхав – і почав займатися сольною кар’єрою. Навіть випустив свій альбом в 2011 році – «Життя в лапках» (ЕР).

У 2012 році я відчув, що поступово самоствердився. Прийшло усвідомлення, що це все ж моя справа, без якої подальше життя неможливе. У тому ж році випустив повноцінний альбом з 14 пісень – «Статика та корозія». Назва альбому скоріш походить від самого процесу його створення. Період написання співпав із періодом глибоких внутрішніх переживань та колізій, коли душа прагне до статики, а мозок до корозії. У альбомі є відомі всім пісні: «Лавина», «Дівчина зі сну», «Тотем» та інші. Тоді ж почав виступати на концертах. Зокрема у Бродах виступав із львівським гуртом «ALCO brothers». Зараз працюю над новим диском пісень (EP). Для нього чудові мінусовки написав хмельницький біт-мейкер RostiFan. Ми з ним прекрасно спрацювалися – знайшли і спільну мову, і спільну ноту. Він мені надсилає свої мінусовки, я їх слухаю – і вони мені завжди подобаються, завжди є що сказати на його музику. Такий ось вийшов творчий тандем. У мене вже більше половини нового альбому записано, треба його завершувати і випустити.

– Ти неодноразово брав участь за останні півроку у літературних читаннях у Кав’ярні на Зарванській. Учасники і слухачі завжди з нетерпінням очікували твоїх виступів – ти для всіх є оригінальним, епатажним поетом. Тобі насправді подобається бути епатажним, чи внутрішньо ти є іншою людиною?

– Моя епатажність, напевно, походить від моєї емоційності. Є мудрі та емоційні люди. Я щось намагаюсь знайти середнє для себе. Втім, емоційність у мені таки переважає, переливаючись у епатажність. Не можу сказати точно чи подобається мені це, чи не подобається. Просто я такий, який вже є. Хоча інколи намагаюсь себе стримувати, але все одно вона проявляється. Я всередині можу бути спокійним, а назовні – епатажним. Буває і навпаки. Але завжди намагаюсь бути самим собою, не грати, бо у нас у суспільстві люди тільки грають тими ж самими емоціями.

– У тебе дуже життєві тексти пісень. Звідки черпаєш натхнення?

– З життя, безперечно. Музика і вірші – це моя власна панацея, іншої немає. Коли мені погано, я одразу ж беру ручку і блокнот, або сідаю за ноутбук. Відчуваю, що не лише висловлюю свої емоції, а частину себе і свої душевні переживання виливаю із тієї чаші, яка вже переповняється. Так щоразу: виливаю якусь частину, потім знов її заповнюю – так і треба жити. Принаймні, я так вважаю. Якщо є усвідомлення того, що творчість може бути панацеєю, то це є гарна модель життя. Коли здається, що вкрай переповнюють емоції, ти можеш собі розбити голову, або кулаки об стіну, а можна все вилити на папір, не завдаючи ніякої фізичної шкоди ні собі, ні іншим. Тому я не уявляю своє життя без музики та поетичної творчості.

– Зокрема мені дуже подобається твоя пісня «Дівчина зі сну». Олександре, признайся нашим читачам, чи тобі таки вдалось знайти свою «дівчину зі сну»?

– Мені вдалось знайти свою «дівчину зі сну». З нею я зустрічався і був дуже щасливим. Але, на жаль, «дівчини зі сну» вже немає… Знову ж таки розійшлися через ряд певних причин. Напевно, все це трапилося через мій творчий характер, через постійний пошук чогось. Зі мною не кожна дівчина знайде спільну мову. Мене просто треба терпіти, розуміти, наприклад, чому мені о третій ранку закортіло написати вірш, або піти прогулятися… Хто це зрозуміє? Мало кого цікавить чужий внутрішній світ: якщо прийшов з університету, чи з роботи, повинен сидіти вдома, лягати спати о 23.00, прокидатися о 9.00 і т.д. А я – ненормована людина. Можу не спати три доби, а потім мені достатньо однієї ночі, аби відновити сили. Дівчатам важко входити у цей ритм. Напевно, було важко і тій «дівчині зі сну», яка зараз не зі мною. Дійсно, у всьому винен я. Але скажемо так, у мене є виправдання: я – ТВОРЧИЙ! Ось так. В мене важкий характер  – це знають мої батьки та друзі.

– Ти все одно залишаєшся щирою людиною, з якою приємно спілкуватися, не зважаючи на складність характеру. Насправді твоя відвертість надзвичайно притягує. Ти своєю творчістю залишаєш помітний слід у наших душах. Що би ти хотів побажати читачам нашої газети?

– Я би хотів побажати їм, щоб ніколи не відчували браку емоцій, адже саме він веде до депресії, алкоголізму і т.д. Алкоголіки і наркомани – це люди, яким просто у свій час не вистачало, напевно, сил проявити свої емоції у певних важливих життєвих ситуаціях. Нехай читачі завжди зможуть відновити свою емоційну гармонію. Не слід думати лише про матеріальні цінності, про те, як можна підсидіти когось, щоб бути на плаву в цьому житті. Робіть добро і думайте про те, що у Вас в душі, а не назовні. Звертайте більше уваги на зміст, а не на форму. Форма з часом зіпсується, а зміст залишиться назавжди.

Ольга КОМАРОВА, спеціально для «7 днів».

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

2 коментарі

  1. НеВіталік

    А де ж його “репчина”? Послухати охота…

    • Рекомендуємо приєднатись до офіційної групи Олександра Войнарського у соціальній мережі «Вконтакті» – vk.com/mctagbir.

Залишити коментар

Ваш email ніде не буде показанийОбов'язкові для заповнення поля позначені *

*

* Copy This Password *

* Type Or Paste Password Here *

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: