Жіночі прикраси… Хто ж із панянок їх не любить? Таких, певно, не знайдеш. Звичкою жінок одягати на себе дрібнички уже нікого не здивуєш. Так само, як тим, що для чоловіків така любов їхніх супутниць до дрібничок давно вже стала приводом для жартів, або ж – для захоплення. Все, як кажуть, залежить від обставин та характерів людей.
Серед українських прикрас особливе місце займало намисто. Найбільше цінилося – з дорогих природних матеріалів. Наприклад, коралів. Називали його «добрим», «справжнім», «мудрим», а ще – «щирі коралі». Використовували таке намисто і як священний талісман.
Воно завжди було невід’ємною частиною життя українок. Прикрашало, вигравало різними барвами, лікувало…
– Коралі – це щось дуже особисте, навіть інтимне. Це те, що ми замовчуємо у діалозі буднів чи навпаки – про що розповідаємо у загадковому мовчанні. Коралі (власне, як і їх відсутність) багато можуть розповісти про свою власницю. Це не просто прикраса – а оберіг, вервечка, яку тримаємо в руках у час задуми, це знак зовнішньому світу від внутрішнього Я: «Прийми мене Такою». – зазначає українська поетеса Олена Лісовська.
Саме про внутрішнє «Я» і йтиме сьогодні розмова. Його ми називаємо по-різному, проте для усіх буде звичним називати його просто та зрозуміло – душею.
Яка ж вона? Яка душа української жінки? Вона ж неначе намисто з коралів, яке перлинка за перлинкою нанизане веселкою неповторних миттєвостей життя. І ймення йому – «Мережані коралі», яке створили дев’ять талановитих українських поетес – Людмила Грацієвська (Тернопіль), Галя Заболотна (Тернопіль), Олена Лісовська (Львів), Олена Монюк (Дніпропетровськ), Зоряна Романюк (Івано-Франківськ), Оля Світлик (Львів), Віоліна Ситнік (Кам’янець-Подільський), Оля Сінькова (Любомль), Юлія Хвас (Любомль).
«Мережані коралі» особливі, адже це – збірка поезій, в якій переплелись враження і роздуми, переживання і настрої, радість і сльози, кохання і патріотизм…
Дев’ять поетес. Дев’ять душ. Дев’ять низок поезій. І всього 90 днів, щоб оригінальний задум Олени Лісовської став реальністю.
Автори, що проживають у різних куточках країни, спілкуючись через мережу Інтернет, змогли зробити по-жіночому відчайдушний і трішечки авантюрний крок у реальний світ із віртуального – збірку поезій «Мережані коралі».
Родзинкою цієї книги є ланцюжковий спосіб написання поезій – перший рядок вірша є останнім рядком попереднього.
– Ми створили власні правила, серед яких важливим було не обмежувати проект іншими рамками, окрім часових, що дозволило кожному автору писати у своєму індивідуальному стилі, не забуваючи про обов’язкову умову: спільний кінець-початок наших віршів. Нанизуючи одна за одною свої вірші-намистинки, спілкуючись виключно віртуально, ми отримали жмут неповторних різнобарвних мережаних коралів. – розповідає Олена Лісовська у передмові до збірки.
«Бурштинові намистини», «Срібні рифи», «Сонячні чепраги», «Писані пацьорки», «Перлини кольору осінніх мрій», «Бісер», «Барвисті світлячки», «Коштовні дукачі», «Росяні лелітки» – усе це результат співпраці українських поетес, що склав дев’ять низок книги.
– Збірка дуже емоційна. Тут наші злети і падіння, кокетство і туга, тут переживання за долю Майдану та України, тут як «прямим текстом», так і «між рядками». – говорить далі Олена.
Беззаперечною окрасою збірки, як стверджують автори проекту, є ілюстрації талановитої львів’янки Теклі Потоцької, для якої участь у «Мережаних коралях» є першим досвідом ілюстрування.
Презентація збірки відбулась 12 травня в Івано-Франківську, де вперше зустрілися четверо з авторів проекту – Олена Лісовська зі Львова, Людмила Грацієвська та Галина Заболотна з Тернополя, а також Зоряна Романюк з Івано-Франківська.
Автори сподіваються, що кожен читач знайде тут для себе близькі лелітки, чепраги, дукачі, пацьорки, намистинки, світлячки, перлини, або ж рифи відповідно до власного настрою, стану душі та смаку.
Фото з архіву авторів збірки «Мережані коралі».
