В гостях у патріарха байки

В гостях у патріарха байки Микити Годованця

До 122 річниці з Дня народження відомого українського поета-байкаря Микити Годованця у Літературній залі Галереї мистецтв Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника відбувся літературно-інтерактивний вечір «Микита Годованець. Сторінками пам’яті».

Віддати шану талановитому кам’янчанину завітали першокурсники Кам’янець-Подільського планово-економічного технікуму-інтернату із куратором Тетяною Павловською, працівники музею, кам’янчани та представники ЗМІ.

Упродовж зустрічі учасники заходу взяли участь у літературознавчій вікторині, брейнштормінгу, разом із науковим співробітником Валентиною Волковою перегорнули найцікавіші сторінки життя Микити Павловича. А головне – зупинились на сторінках історії, які ось уже не одне десятиліття бережуть пам’ять про Микиту Годованця:

25 вересня 1975 року в Кам’янці-Подільському іменем Годованця названо одну з вулиць Нового плану (раніше Садова);

24 вересня 1983 року в Кам’янець-Подільській середній школі № 16 (тепер НВК №16) урочисто відкрито музей Годованця. Проте у часи перебудови з об’єктивних причин музей припинив своє існування. Частину експонатів передано в Обласний краєзнавчий музей;

25 вересня 1983 року в Кам’янці-Подільському на будинку, в якому в 1959–1974 роках жив і працював Микита Годованець, урочисто відкрито меморіальну дошку, автором якої став народний художник України Еммануїл Мисько;

образ Микити Годованця змальовано в повісті «За Колимою сонце сходить» (1994) і романі «Довга дорога вночі» (1998) українського письменника Мар’яна Красуцького;

11 грудня 2008 року в приміщені Картинної галереї (тепер Галерея мистецтв) Кам’янець-Подільського історичного музею-заповідника відкрито меморіальну кімнату байкаря. Нині це – Літературна зала, яка розповідає про життя і творчість письменників, доля котрих пов’язана з нашим містом, починаючи від середньовіччя й до сьогодення.

Студенти Кам’янець-Подільського планово-економічного технікуму-інтернату Анна Таран, Вікторія Веждел та Маріна Ткач продекламували байки Микити Павловича «Киця з бантиком», «Півник», «Бульки». Прозвучав під час заходу і уривок із повісті Мар’яна Красуцького «За Колимою сонце сходить», в якому йдеться про віщий сон дружини байкаря Серафими Миколаївни про арешт її чоловіка.

Наостанок гості Літературної зали прослухали фонограму звернення Микити Павловича на День байки до його сучасників. Але насправді поет-байкар звертався не тільки до них, а й до нас – кам’янчан ХХІ століття. Дякував за те, що бережемо пам’ять про нього, цінуємо та прославляємо його байку й сьогодні. Адже не дарма кажуть, що людина живе доти, доки живе пам’ять про неї та її вчинки.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Залишити коментар

Ваш email ніде не буде показанийОбов'язкові для заповнення поля позначені *

*

* Copy This Password *

* Type Or Paste Password Here *

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: