З нагоди Дня Соборності у Львові пройшла дискусія «Акт Злуки – історична містифікація?», у якій взяли участь історики, журналісти та громадські діячі зі Львова та Чернівців. Говорили насамперед про уроки історичних подій 1917-20 років, особливо актуальні під час війни на Донбасі та спроб відколоти деякі регіони від України.
Модератор дискусії, керівник «Інституту Західно-Українських студій» Олег Хавич зробив стислий огляд історичних документів: Передвступного договору (1.12.1918) між УНР та ЗУНР, за яким остання мала отримати територіальну автономію, Ухвалу Ради ЗУНР про затвердження цього договору (3.01.1919) Універсала про об’єднання УНР і ЗУНР (22.01.1919), відомого як Акт Злуки, та фактичної денонсації цього акта після підписання Варшавського договору між УНР та Польщею (21.04.1920), за яким до Польської Республіки відійшла територія ЗУНР.
Власне, дещо провокаційна назва дискусії стосувалася насамперед останнього договору, яким одна зі сторін Ату Злуки, УНР, зрадила ЗУНР і зреклася Західної України. Власне, цей документ отримав різко негативну оцінку ще від сучасників. Зокрема, історик, дипломат, урядовець УНР Сергій Шелухін писав: «Договір від початку до кінця б’є по почуттях честі й гідності національної, по доброму імені й по інтересах української нації, живе тіло якої він ріже холоднокровно і шматує так, як це можуть робити тільки вороги життя, існування, свободи і розвитку українського народу». Недаремно документ мав таємний характер і був опублікований лише у 1926 році.
Історик, заступник директора Львівського інституту післядипломної освіти Ігор Танчин закликав не трактувати дії влади УНР як зраду ідеї єдності України. На його думку, це була помилка Петлюри, викликана військовими поразками. Політолог Сергій Стуканов, переселенець з Донецька, запропонував в нинішній непростий час уникати обговорення таких суперечливих тем. Його підтримав і керівник Благодійної організації «Єврейське відродження» Мейлах Шейхет, який взагалі заявив, що не про всі події в історії потрібно пам’ятати. Депутат Львівської обласної ради Ярослав Мудрий (ВО «Свобода») звернув увагу присутніх на те, що досі історія України в різних її регіонах викладається по-різному. Науковий співробітник інституту філософії НАНУ Святослав Вишинський акцентував на тому аспекті, що Акт Злуки передбачав надання Західній області УНР (колишній ЗУНР) територіальної автономії, і на його думку, лише через створення автономії на Донбасі можливе його збереження в складі України. Це ж стосується і повернення інших українських етнічних територій – Криму, Кубані, Придністров’я.
Своєрідний підсумок дискусії підвів Ігор Танчин, наголосивши на тому, що епоха інформаційного та ідеологічного суверенітету держав залишилася в минулому, замовчати, а тим більше заборонити згадувати ті чи інші факти в умовах мережевого суспільства ХХІ століття неможливо. Тому про різні підходи ЗУНР та УНР до ухвалення Акту Злуки, неспроможність його реалізації та врешті де-юре денонсацію говорити треба. Але говорити з точки зору того, що ідея єдності українських земель є важливішою за певні документи та їх міфологізацію, свідченням чого стало проголошення незалежної України у 1991-му та реальне здобуття цієї незалежності зараз.
