Я завжди пишався тим, що я – українець. Але тепер можу пишатися цим ще більше. Сьогодні ми – приклад гідності для всього світу, ікона боротьби за волю.
Ось і написана нова сторінка історії. Кривава сторінка… Перемога обійшлася нам аж надто дорого – ціною людських життів. Не варті жодні посади та амбіції того, щоб проливалася кров кращих синів нації. Вони писали історію кров’ю на асфальті київських вулиць…
Ми вже боролися не за Європу, а за те, щоб Україна залишилася українською, а не безіменним, безмовним, зневаженим та спаплюженим шматком території євразійського простору. Честь, гідність та істинна незалежність здобувалися на майданівських барикадах. У першу чергу, це була Революція свідомості. Врешті ми усвідомили чиїх батьків сини, якої землі діти і те, що єдиним джерелом влади є сам український народ. З кров’ю та болем ми виплюнули залишки радянщини, очистившись від гидотної скверни.
Що ж далі? Ми перемогли ціною людської крові, але переможна хода ще не завершена. Ми маємо зробити країну кращою, в якій людина буде Людиною, яка має право на гідне життя, а не жалюгідне існування. Саме за безхмарне майбутнє України гинули сини народу. Ми повинні зробити нашу державу успішною, щасливою та квітучою в ім’я Небесної сотні. Якщо ми втратимо всі здобутки – загиблі Герої нам цього не пробачать…
Ігор СТАРЕНЬКИЙ, спеціально для «7 днів».
Фото pravda.com.ua.
