Леся Мудрак – молода, цікава і дуже світла поетка. Сьогодні вона поділиться з нашими читачами секретами свого успіху. Отже, до вашої уваги найчуттєвіша представниця сучасної української літератури.
– Коли у Вас зародилася любов до літератури?
А хіба любов до літератури зароджується? Із нею – народжуються. Це ніби генетичний код, якась 25 хромосома. Вона в тобі – на підсвідомому рівні. І ти не уявляєш іншого, як бути зі словом віч-на-віч. Я ніколи не примушувала себе робити те, чого я не хочу. Література теж не примушує мене її любити, вона гармонійно співіснує зі мною. І дає мені те, що я прошу. Те, що мені –близьке.
– Хто для Вас є літературним авторитетом?
«Не сотвори собі кумира», – так мовиться в Святому письмі. На мою думку, літературні «авторитети» можна диференціювати на тих, кого вже нема, на тих, кого ще нема, і на тих, хто виконав свою місію в твоєму становленні. В одному своєму інтерв’ю Оксана Забужко мала рацію, говорячи про те, що «культура і є, по факту, «спадковість» – отой самий провербіальний газон, який плекається й поливається тисячу років без перерви!». Отже, літературні «навчителі», «підтримувачі» і «фанати» потрібні насамперед для віри у власні сили, для вічного учнівства, бо лише той, хто все життя намагається вдосконалити свій творчий та інтелектуальний пласт і креативний потенціал – є успішним та популярним письменником. Східна мудрість говорить: «ЯКЩО УЧЕНЬ ПЕРЕВЕРШИВ САМОГО ВЧИТЕЛЯ – ЗНАЧИТЬ ВЧИТЕЛЬ БУВ ГЕНІАЛЬНИМ».
Щодо впливів: впливи є, були і будуть, і це – закон літературного процесу… Навіть найнетиповіші письменники – все одно «породилися» з когось. Інша річ, що ті, хто не здатні протягом життя вилізти із-під ковдри наслідування – лишаться симулякрами, голосами заїждженої платівки… Адже письменник – насамперед – це – неповторний ідіостиль…
– Що Леся Мудрак робить, коли перебуває на самоті?
Страшенно люблю самоту! Колись іще, коли була зовсім молодою, не могла повірити, що настане той час, коли тобі захочеться «дикої» самотності. Коли ти чекатимеш тої миті, аби зникнути, розчинитися, стати прозорішою за скло. Часом оточення мене напружує й розпорошує. Я дуже довго не можу зібрати себе в єдине ціле. Рятуюся мовчанням і самотністю. Мені так комфортно в цьому стані. Але до нього треба прийти через ґвалт і гучність, через розчарування й бруд… самота очищує й наповнює, але ти й на неї не маєш часу. Не маєш шансу бути причетною до найсакральнішого стану самоти. Я нею наповнююся. Це – стимул для подальших діянь. Я розумію сенс тиші й самотності, яку відстоювали Я.Щоголів, ранній М.Рильський, В.Свідзінський, Є.Плужник, В.Затуливітер, Л.Таталай та ін.
– Що Вам дарує гарний настрій?
Дуже люблю людей. Попри все. Попри болі, страждання, маски – все одно їх люблю. Ідеалізую, але люблю. Любов до людей дарує мені самій гарний настрій.
– Ви розпочинали свою творчість з еротичної поезії?
Пробувала у філософській, патріотичній поезії. Зрозуміла – не моє. Я – стихійна – хочеться відповідного моїй натурі. Плисти проти течії. Природно звучати. Шукала, марила і зрозуміла, що еротична поезія – ось воно!
Дев’ять років тому вийшла у світ моя перша еротична збірка «Оголена самотність» накладом 1000 примірників, і дуже скоро, за 4 місяці, тираж розійшовся. Я вдома маю єдиний «золотий» примірник, який бережу, як реліквію.
Згодом, еротична поезія тримала мене вісім років. Тепер розумію, що я задихаюся і в цьому невичерпному для мене жанровому процесі. Тому плавно перевтілююся в прозаїка.
– Еротична поезія спрямована на загал чи має своє коло читачів?
Еротична лірика завжди перебувала у потужних потоках еротичного шалу, відмінного за змістом і природними властивостями від сексу. Якщо сексуальність є біологічним, фізіологічним чинником людського єства, то еротика полягає в естетичній насолоді особистісного і духовного. Еротика містить сугестовану сексуальність. Еротична лірика зорієнтована на вироблений естетичний смак, прагнення знаходити гармонію тіла і душі, уникаючи вульгарності, вбачаючи у них онтологічний сенс, відкривати в них невичерпні таємниці, які нівелює «порнографічна творчість» (порнографія, на жаль, знищує еротику як таку, й накладає на неї своєрідне ВЕТО). Відповідно і має своє коло читачів.
– Ви захистили дисертацію по еротичній ліриці. Чи виникали труднощі під час роботи і в процесі захисту?
Звичайно. Але не буду на цьому загострювати увагу, бо неодноразово розповідала про це в пресі, радіо й телебаченні.
– Як Ви ставитесь до критики?
Розумію, що мої поезії можна або сприймати, або не сприймати. Середньоарифметичного тут немає. Або – захоплення, або обурення… (усміхається). Тому звикла до всього. І до критики. Але хочеться не рефлективних вигуків «Жааах!» або «Вау!», а критики конструктивної, щоб було бажання подальшої роботи «над собою». Дослухаюся до порад і зауважень. Роблю висновки.
– З недавнього часу Ви працюєте секретарем НСПУ по роботі з молодими авторами. Чи важко поєднувати творчість з такою посадою?
Сьогодні, незважаючи на економічні й політичні труднощі, творча Україна переживає чергове піднесення, що спостерігається не лише на різножанрових літературних пошуках відомих й менш відомих письменників, а й обдарованих молодих авторів, які потребують як пильної уваги, всебічної підтримки, так і допомоги у їхньому становленні. Приємно, що вони не дають спокою Кабінету по роботі з творчою молоддю, який мені випала честь очолювати, спонукають до активізації різних форм реалізації перспективи майбутньої української літератури. Мені, певно, дуже складно й водночас, відповідально охоплювати молодіжний напрямок у сучасному письменстві, але й на власній творчості це позначається негативно, бо не пишу зараз нічого художнього…
– Ви відродили конкурс молодих авторів «Гранослов». Як Вам це вдалося?
Справа в тому, що, коли я прийшла в Спілку письменників на функціонерську роботу, найперше я мала на меті відродження цього конкурсу. Мені дуже прикро, що 7 років тому «Гранослов» канув у Лету. Останній відбувся у 2008 році, але книги переможців так і лишилися невидані за браком міністерських коштів. Надалі Міністерство молоді й спорту відмовилося навідріз фінансувати подібні проекти. І все «впало на плечі» «Смолоскипу», «Коронації слова»… Може, я й помиляюсь, але вони єдині, які спроможні ще видавати сучасних авторів коштом неавторським…. Подібний проект відроджувати необхідно, бо сучасна література, незважаючи на складні воєнні й економічні часи, переживає стан творчого вибуху. Можу про це твердо сказати, переконавшись, на прикладі обласних центрів, де проводжу семінари молодих авторів до 35-ти років, і тішуся, що молода література – розкішна, абсолютно європейська… не можна стверджувати, що повністю позбавлена шкільного тематичного віршування, чи штампів, але це нова хвиля літераторів. Такий собі метамодерн.
Ясно, що, як Секретар Правління по роботі з молодими письменниками, я мушу говорити, що наша команда доклала максимум зусиль для відродження конкурсу… Але, робити цього не буду, бо складний економічний і безгрошівний стан серйозно позначився на Спілці. Ми потерпаємо від невчасної виплати заробітної платні, від відсутності опалення… Тому, при всьому величезному бажанні та підтримці, Голова Спілки письменників не може виділити кошти на повернення проекту. Та і Міністерство молоді й спорту не має зараз таких фінансових можливостей…
Приємно, що є літературний подвижник, як директор видавництва «Самміт-книга» Іван Степурін, який свідомо інвестує кошти в розлогі й перспективні проекти. Особисто я, минулоріч, організовуючи Міжнародний поетичний фестиваль «Terra poetica», переконалася в його порядності, щирості й відчайдушності. Й вдячна йому за «Гранослов». Він, власне, є співзасновником даного конкурсу, який здійснюватиметься під патронатом Міністерства молоді й спорту, Національної спілки письменників України…
– Зовсім нещодавно Ви презентували свою нову збірку «Текстиль і Лібідо» після досить довгої паузи. Розкажіть про неї детальніше.
Про цю книжку вже написали свої рецензії 5 кращих критиків і літературознавців України. Я тільки можу зацитувати Євгена Барана: «Ся нова книга зі старими віршами є добрим подарунком для гурманів українського поетичного слова. Так, це незвичний стиль, незвична поетична мова, відверта, але без вульгарности, тому в багатьох вона викликатиме внутрішній спротив. Леся Мудрак має абсолютний поетичний слух. А самі її вірші є протовіршами, – се той поетичний настрОй, яким ми володіли, поки не зіпсували слово і не зіпсувалися словом.
Формально-жанрова різноликість книги – поезії, переклади, переспіви (усі з азербайджанської), як і власні вірші в перекладах англійською Анни Іванченко, а також прозові етюди не заважають в сприйнятті найголовнішого – відкритого нерву поетеси.
Леся Мудрак грає словом, грає наголосами, грає інтонацією. Вона розкладає слово на склади. Новий склад це якийсь новий сенс. Новий ритмічно-пластичний поворот».
– Що побажаєте молодим авторам?
Йти в літературу сміливо й виклично, але, іноді, озиратися… (Сміється).
Лілія НАДВІДНА, спеціально для «7 днів».
Фото з архіву письменниці.
